Четвер, 18.07.2019, 03:26
Вище художнє професійно-технічне училище № 5 м. Вінниці
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Посилання







Реклама
Категорії розділу
Заміни [0]
Новини [61]
PRESIDENT.GOV.UA
Новини міської ради:
Головна » 2010 » Липень » 23 » Символи державності (до 20-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет України)
Символи державності (до 20-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет України)
10:00

Символи державності

(до 20-ї річниці проголошення

Декларації про державний суверенітет України)


В історичному календарі нашого народу 16 липня 1990 року є важливою віхою становлення української державності. Саме в цей день Верховна Рада проголосила Декларацію про державний суверенітет України, що, безперечно, стало визначальною подією на шляху до національної незалежності. Незважаючи на ідеологічні незгоди та гарячі політичні дискусії, комуністична більшість у парламенті та опозиція були єди­ні в розумінні життєвої необхідності такого рішення – із 385 депутатів, присутніх на засіданні, „за” Декларацію проголосували 355.

Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель.

Декларацією проголошено самовизначення української нації, народовладдя, принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, територіальну цілісність України в межах наявних кордонів, економічну самостійність, виключне право народу України на володіння, користування та розпорядження національним багатством України, рівність і захист усіх форм власності в державі, гарантії екологічної безпеки і культурного розвитку. Ці базові положення пізніше лягли в основу Конституції України.

Цим документом задекларовано також право держави на власні Збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Україна урочисто проголосила про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Визнавши перевагу загальнолюдських цінностей, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, Декларація заклала необхідну основу для виходу України на міжнародну арену.

 Саме на підставі Декларації про державний суверенітет України та продовжуючи тисячолітню традицію державотворення, 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила незалежність України. Становлення України як незалежної суверенної держави поряд із створенням системи органів влади, вирішенням соціально-економічних, політичних та інших проблем поставило й завдання запровадження власних національних символів. Адже символіка через своє умовне зображення передає сутність держави, дає уявлення про соціальні цінності державного ладу, є втіленням боротьби за самовизначення, історичним надбанням народу, часткою його етнокультури. Національні символи покликані служити надійною основою формування громадянських рис особистості, її патріотизму, національної свідомості, активної життєвої позиції.

Згідно з статтею 20 Конституції України, державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Історія нашого прапора бере початок від давньоруських знамен, що були, по суті, дуже простими: довгі жердини, до вершків яких кріпилося гілля дерев, жмути трави, кінські хвости – у літописах вони називалися „чолкою стяговою”.

Давні стяги були у великій шані на Русі ще за часів язичництва. А після прийняття християнства вони освячувалися образом животворного Христа. Жодне військо без прапора не виходило в похід і не вступало в бій. Вже тоді колір набув державного значення, передусім на військових знаменах. Прапори стають народними святинями, яким поклонялися з вірою й сподіваннями на заступництво.

За часів Золотої Орди на гербі Чернігівської землі було зображено орла із золотим хрестом, на гербі Поділля – золоте сонце й хрест. Отже, жовтий колір побутує на багатьох символах українських земель. Значення державних набули також синій, голубий, блакитний кольори. Польський історик Ян Длугош описав корогви Львівської, Перемишльської земель, виконані в жовтій і лазуровій блакиті, під час Грюнвальдської битви 1410 року.

З XVIII століття полкові та сотенні стяги Війська Запорізького дедалі частіше являють собою блакитне полотнище, на яке жовтою фарбою наносять хрести, зорі, зброю, постаті святих, а згодом – козака із самопалом і золотим (жовтим) щитом.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг, приблизно сучасної форми, здійснила Головна Руська Рада – політична організація української інтелігенції та уніатського духовенства на Галичині, яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор.

З початком Першої світової війни на синіх прапорах січових стрільців з’являється золотий лев. Жовто-блакитне маєво знамен супроводжує в 1914 році 100-літній ювілей Великого Кобзаря не тільки в Україні, а й у Відні, Празі, Варшаві, Кракові.

25 березня 1917 року у Петрограді відбулася маніфестація українців із приводу панахиди по Кобзарю. Над 20-тисячним натовпом майоріли український січовий прапор, запорізькі бунчуки, на грудях у багатьох учасників були жовто-сині знаки. Петроградська газета „Руська воля” написала: „У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – „Хай живе вільна Україна!”.

Перші ешелони українців вирушили на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року під жовто-блакитними прапорами. У березні 1918-го Центральна Рада України затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР, а 13 листопада цього самого року блакитно-жовтий прапор став державним символом Західноукраїнської Республіки.

У період з 1917 до середини 1919 рр. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. Лише з другої половини 1919 року, з ідеологічних міркувань, прапор УСРР набув червоного кольору з абревіатурою назви республіки, облямованої золотою рамкою. У ті часи ніхто не міг і думати про поширення жовто-блакитного прапора – вся Україна майоріла червоним кольором. 21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила новий прапор. Він мав такий вигляд: верхня горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті серп і молот, над ними – золота п’ятикутна червона зірка.

Синьо-жовтий прапор почав широко поширюватися наприкінці 80-х років минулого століття у національно-демократичних колах, а потім повсюдно. На Рівненщині вперше синьо-жовті прапори були підняті в 1989 році під час відзначення 338-ї річниці битви під Берестечком. На момент проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року, національний синьо-жовтий прапор майорів уже над багатьма українськими містами і селами, був установлений у залі Верховної Ради України. 28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла Постанову „Про Державний прапор України”. Ним став саме національний синьо-жовтий стяг.

У Конституції нашої держави мовиться лаконічно: „Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”. Відповідно до Основного Закону, Державний прапор України – прямокутної форми полотнище, що складається з двох однакових за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Державний прапор, незалежно від того, де він встановлюється, символізує державу, а тому завжди повинен перебувати в належному стані й негайно замінюватися в разі пошкодження чи забруднення.

Для вшанування багатовікової історії українсь­кого державотворення, держав­ної символіки незалежної Украї­ни та з метою виховання по­ваги до державних символів України, відповідно до Указу Президента України встановлено „День Дер­жавного прапора”, який з 2004 року відзначається щороку – 23 серпня. Сьогодні Державний прапор України постійно майорить на будинках органів державної влади та місцевого самоврядування, піднімається під час офіційних церемоній, при відкритті міжнародних конференцій і спортивних змагань.

 

Серед державних символів велике значення має державний гімн, покликаний втілювати суверенітет держави. У Конституції України записано: Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони використовувалися для прославляння богів і героїв. Сучасні державні гімни європейських країн зародилися переважно у 18-19 ст. У піснях-гімнах сконцентрована жива історія народів, їх прагнення до волі, відображено шляхи визвольних прагнень, національно-політичні ідеали. Вони відображають національну самобутність держави, є пам’ятниками культури. Державний гімн – це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через набір музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу.

У 1862 році український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш „Ще не вмерла Україна”, якому в майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського „за вредное влияние на умы простолюдинов” на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Патріотичний вірш отримавши широке поширення на Західній Україні. Невдовзі відомий композитор свого часу, священник Михайло Вербицький, захоплений цим поетичним твором Павла Чубинського, написав музику до нього. Спочатку Вербицький представив цю пісню як солоспів і сам виконав її на сходинах гімназійної „Громади” в Перемишлі. Пізніше він зробив з неї хорову композицію. Урочисте виконання хорового варіанту вперше відбулося 1 липня 1864 року в Перемишлі на свято Св. Івана Хрестителя. А текст цієї пісні з нотами був надрукований у Львові в 1885 році у збірнику пісень під назвою „Кобзар”.

Після Лютневої революції 1917 року Гімн „Ще не вмерла Україна” став майже обов’язковим атрибутом усіх маніфестацій, під час яких висувалися українські національні вимоги. Заборонені колись слова й музика пісні стали широко відомими, набули значної популярності в Києві та Львові. З виникненням Української Народної Республіки ця пісня виконувала функцію Державного Гімну.

Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної республіки в його складі, „Ще не вмерла Україна” була відкинута як варіант, щоб не викликати сепаратистських настроїв серед українців. Потрібен був текст у якому б стверджувалося: Україна – це держава що входить до складу СРСР, і вона там „Між рівними рівна, між вільними вільна”. Також обов’язково мала бути висвітлена роль комуністичної партії, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його вірш „Живи, Україно, прекрасна і сильна” і став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 року. Композитор Антон Лебединець створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не набув популярності –майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР а не Української РСР.

Після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року, що підтвердив незалежність України, музична редакція Національного Гімну „Ще не вмерла Україна” була затверджена Державним Гімном. Це відбулося 15 січня 1992 року. Але тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України затвердила закон „Про Державний Гімн України”, де виправлено перший рядок гімну – тепер він звучить „Ще не вмерла України і слава, і воля”.

Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Після проголошення незалежності держави Україна, Державний Гімн відіграє роль заклику до утвердження самостійності та суверенітету України, надихає український народ на розбудову своєї держави. Державний Гімн утверджує усталене традицією почуття єдності та самобутності народу. Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати мелодію, що кличе до високого та світлого.

 

Державний Герб — це закріплений у законодавстві офіцій­ний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображен­ня окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. Це офіційна емблема держави, що зображується на прапорах, грошових знаках, печатках, офіційних документах тощо.

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Існує до 30 теорій про походження та значення тризуба – сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо. Найперші спогади про тризуб на території України датовані першими століттями нашої ери в Боспорськім царстві, що знаходилося на Керченському півострові. Цей знак можна зустріти й серед археологічних знахідок на Полтавщині та Київщині VI -VII ст.

За часів Київської Русі тризуб був великокнязівським знаком – його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. Посли київського князя Ігоря при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб і напис „Володимир на столі, а це його серебро”. Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання священних начал – Божественного, Батьківського й Материнського, трьох природних стихій – повітря, води й землі.

Відзнаку у формі тризуба використовували Українські Січові Стрільці та Українська Галицька Армія. У грудні 1917 року Українська Центральна Рада прийняла тризуб як малий герб УНР. 1 березня проголошено закон про герб, на виконання якого 22 березня 1919 року було викладено опис герба з тризубом як головним його елементом. З 22 січня 1919 згідно з законом про Злуку тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Залишався він головним елементом герба гетьманської держави Павла Скоропадського, а також Директорії.

Після ліквідації української національної державності, символіку із зображенням тризуба в 20-40 роках XX ст. використовували різні політичні організації Західної України. У 1939 році цей знак став державним гербом Карпатської України. У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, залишаючись, при цьому, символом національно-визвольного руху.

З проголошення незалежності, Верховна Рада України своєю постановою „Про Державний Герб України” від 19 лютого 1992 року затвердила тризуб як малий Державний Герб України, вважаючи його головним елементом Великого Державного Герба України.

За Конституцією України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, а головним елементом Великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) – малий Державний Герб України. Сьогодні тризуб – офіційна емблема держави, що зображується на грошових знаках, нагородах, поштових марках, паспортах, печатках, вивісках державних установ і навчальних закладів, на багатьох офіційних документах.

 

Державна символіка уособлює державний суверенітет України, верховенство та незалежність влади. Образи Державного Прапора, Державного Герба та Державного Гімну символізують українську державність і конституційні цінності України, традиції та культуру українського народу. Кольори Державного Прапора, зображення Державного Герба, текст Державного Гімну – історично-культурна спадщина українського народу. Протягом століть під жовто-блакитними стягами та зображенням герба консолідувалася українська нація у звитяжній боротьбі за волю та незалежність. Державні символи – основа історичної свідомості українців, процесів українського державотворення. Зображення державної символіки  традиційне на українських землях і є культурною спадщиною українського народу.

Хоча державна символіка України існує й використовується фактично з часів проголошення незалежності, проте закону, що встановлював би порядок використання й захисту державних символів і досі не прийнято.

Відсутність єдиних законодавчих актів щодо порядку використання державних символів певною мірою компенсується нормами інших законодавчих актів, що лише фрагментарно врегульовують деякі питання їх застосування. Так, Законом „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” № 3689-XII від 15 грудня 1993 року у статті 6 встановлено, що не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують державні герби, прапори й інші державні символи (емблеми). Закон „Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року у статті 23 зазначає, що на будинках, де працюють ради та їхні виконавчі комітети, піднімають Державний Прапор. У Цивільному кодексі у пункті 2 статті 434 зазначено, що державні символи не є об’єктами авторського права. Статтею 8 Закону „Про рекламу” № 270/96-РВ від 3 липня 1996 року встановлено: у рекламі забороняється використовувати або імітувати зображення Державного Герба, Державного Прапора, звучання Державного Гімну, зображення державних символів інших держав і міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, крім випадків, передбачених законом. Існують внутрішні акти МВС, МЗС і деяких інших органів щодо порядку використання прапора військовими частинами, морським, річковим, залізничним, повітряним та іншим транспортом, посольськими представництвами тощо.

4 червня цього року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон України „Про внесення змін до статті 338 Кримінального кодексу України щодо посилення кримінальної відповідальності за наругу над державними символами України”. Законом встановлюється кримінальна відповідальність за наругу над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України у вигляді позбавлення волі терміном до 3-х років. Крім того, в Кримінальному кодексі залишається норма про те, що такі дії караються штрафом до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і арештом терміном до 6 місяців. Також прийнятими змінами в кодекс передбачається покарання за наругу над символікою іноземних держав – позбавлення волі терміном до 2-х років.

Розбудова держави завжди була справою складною та відповідальною. Її неможливо здійснювати без міцного духовного підгрунтя. Шанобливе ставлення до державних символів, виховання патріотичних почуттів і гордості за власну країну є дуже важливою сходинкою у закладенні духовних основ державності. Обов’язок кожного громадянина України – знати та поважати символи своєї держави, свідомо дотримуватися почестей і правил поведінки щодо них.

Переглядів: 2690 | Додав: teamwest | Рейтинг: 1.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
На правах реклами

Ваш пошук роботи
починається тут.

Допоможи адміністратору
Система Orphus
Форма входу
Пошук
Календар
«  Липень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Ми в Facebook
Реклама
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 729
Наші фотографії
Статистика
Архів записів
Copyright McWest © 2019Використовуються технології uCoz