П'ятница, 21.09.2018, 20:44
Вище художнє професійно-технічне училище № 5 м. Вінниця
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Посилання







Реклама
Категорії розділу
Заміни [0]
Новини [61]
PRESIDENT.GOV.UA
Новини міської ради:

Тема: «Елементи педагогічної техніки у професійній діяльності педагога»

Мета: розширити уявлення про сутність педагогічної техніки та її ролі у професійній діяльності педагога, розвивати вміння щодо удосконалення психофізичної саморегуляції, поглибити знання про роль педагогічного іміджу у професійній діяльності вчителя, розвивати вміння конструювати власний педагогічний образ за допомогою невербальних засобів, розвивати елементарні навички професійного спілкування.

Хід заняття

Вступне слово ведучого:

Педагогічна техніка – це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Це – володіння комплексом прийомів, які дають можливість глибше, яскравіше, талановитіше виявити свою позицію і досягти успіхів у виховній роботі.

Внутрішня техніка – створення внутрішнього переживання особистості, психологічне налаштування педагога на майбутню діяльність через вплив на розум, волю й почуття.

Зовнішня техніка – втілення внутрішнього переживання вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.

Внутрішня техніка педагога:

  • педагогічний оптимізм;
  • впевненість у собі, відсутність страху перед дітьми; психологічна стійкість
  • уміння володіти собою, відсутність емоційного

напруження;

  • наявність вольових якостей.

 

Успішному просуванню до мети сприяють:

  • Мажорний тон колективу (як досягти?);
  • Вміння грати, посміхатися;
  • Уникати ситуацій, що викликають негативні стани (розрядка від негативних емоцій за допомогою утворення вогнищ захисного збудження (музика, праце терапія, читання книг(бібліотерапія), гумор);
  • Вміння контролювати власний фізичний стан;
  • Регуляція м’язового напруження;
  • Контроль за диханням, зміною темпу мовлення та рухів.

Зовнішня техніка:

Пантоміміка – це виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла.

Міміка – виражальні рухи м’язів обличчя.

Дистанція – міжособистісний простір між тими, хто спілкується (відстань до 45 см вважається інтимною; 45 см-1м 20 см – персональною; 1м 20 см – 4 м – соціальною; 4-7 м- публічною).

Яке досягти зовнішньої виразності:

  • Навчитися диференціювати й адекватно інтерпретувати невербальну поведінку інших людей, розвивати вміння «читати обличчя», розуміти мову тіла, часу, простору у спілкуванні;
  • Прагнути розширити особистий діапазон різних засобів шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, візуального контакту, організація простору) і самоконтролю зовнішньої техніки;
  • Домагатися того, щоб використання зовнішньої техніки відбувалося органічного з внутрішнім переживанням, як логічне продовження педагогічного завдання, думки і почуття педагога.

Практична частина заняття:

І етап спрямований на розвиток внутрішньої техніки.

Вправа №1 «Музикотерапія»

Заняття починається з прослуховування класичної музики, яка налаштовує на роботу.

Вправа №2 «Дія в передбачуваних обставинах»

Кожному по черзі надається можливість описати свої відчуття та дії при одній із заданий нижче ситуаціях.

Опишіть свої почуття, поведінку тоді коли:

  1. Ви вперше увійшли в клас;
  2. Ви засмучені вчинком учнів, до яких прийшли;
  3. Ви пишаєтесь успіхами учнів у навчанні;
  4. Ви маєте повідомити неприємну новину;
  5. Ви маєте повідомити приємну новину.

Вправа №3 «Перегляд слайд- шоу»

Вправа №4 «Бібліотерапія»

Читання літератури. Педагогам пропонується ознайомитися з різними педагогічними ситуаціями, проаналізувати їх. (робота відбувається в межах малих груп).

 

Завдання для групи №1

  1. Уявіть себе журналістом, якому потрібно вивчити й описати досвід робо­ти відомого вчителя. З чого почати?
  2. Уривок, який Ви зараз прочитаєте, розповідає про перше знайомство відо­мого педагога-публіциста С. Л. Соловейчика з роботою талановитої вчи­тельки початкових класів Софії Миколаївни Лисенкової.

Уранці першого вересня, після мітингу, випускники 587-ї московської школи (це в Кунцеві) повели найменших у клас. Разом з ними останнім у колоні першого «В» і я прошмигнув повз чергових, що захищали школу від батьків, сів за парту і став чекати, з чого ж почнеться навчання, з яких слів.

Учителька, жінка немолода, висока, легка і світла (світле волосся, світле облич­чя, світлий костюм) глянула на дітей, як фокусник, упевнений в тому, що всі його

дива вийдуть, і задоволено сказала, не так класові, як собі:

— Добре...

Із цього й почалося десятилітнє навчання.

(Соловейчик С. Л. Вечнаярадость. — М: Педагогика, 1986. — С. 229.)

Дидактичні завдання

  1. Чому, на вашу думку, автор починає знайомити читача з роботою вчительки описом її самопрезентації класові?
  2. Які особливості педагогічного іміджу вчительки ви можете визначити ?
  3. Як взаємопов'язані внутрішня і зовнішня техніка у створенні саме такого про­фесійного іміджу?

Завдання для групи №2

У письменника Льва Кассіля є оповідання «Біля класної дошки». Починаєть­ся воно зі знайомства з головною героїнею — учителькою німецької мови.

Про вчительку Ксенію Андріївну Карташову говорили, що в неї руки співають. Рухи в неї були м'які, неквапливі, округлі, і, коли вона пояснювала урок у класі, діти стежили за кожним помахом руки вчительки, і рука співала, рука пояснювала усе, що залишалося незрозумілим у словах. Ксенії Андріївні не доводилося підвищувати го­лосу на учнів, їй не треба було покрикувати. Зашумлять у класі, вона підніме свою легку руку, поведе нею — і весь клас немов прислухається, відразу стає тихо.

— Ух, і сувора ж вона в нас! — хвалилися хлопці. — Відразу все помічає...

Тридцять два роки вчителювала в селі Ксенія Андріївна. Сільські міліціонери віддавали їй честь на вулиці... Багато людей пройшло за тридцять два роки через клас Ксенії Андріївни. Вимогливою, але справедливою людиною була вона.

Волосся у Ксенії Андріївни давно побіліло, але очі не вицвіли, були такі ж сині та ясні, як у молодості. І всяк, хто зустрічав цей рівний і світлий погляд, мимоволі веселішав і починав думати, що, слово честі, не така вже він погана людина, і на світі жити, безперечно, варто. От які очі були у Ксенії Андріївни!

(Все начинается с учителя. — М.: Просвещение, 1983. — С. 97—98.)

Дидактичні завдання

  1. Які елементи зовнішнього вигляду вчительки підкреслює автор?
  2. Чому, описуючи жести Ксенії Андріївни, письменник уживає фразу «в неї руки співають» ?
  3. Чому учні «стежили за кожним помахом руки вчительки» ? Що «зчитували» вони із жестів Ксенії Андріївни ?
  4. Як впливав на людей погляд Ксенії Андріївни ? Від чого, на вашу думку, зале­жить такий погляд?
  5. Чому в немолодої вже вчительки очі «ясні, як у молодості» ? Чи має це якесь значення для її професійної діяльності? Як ви гадаєте, що потрібно, щоб збе­регти протягом життя ясність погляду?

Завдання для групи №3

«Ця книжка про те, як добре бути вчителем. І як це не просто...» — пише у вступному слові до своєї книжки «Покликання» вчитель історії С. Н. Єзерський. З-поміж багатьох мудрих думок цього твору є й роздуми про голос педагога.

Пройдіться по шкільному коридору тоді, коли в класах ідуть уроки. Крізь одні двері до нас долине розмірений, чіткий, що не піднімається і не опускається, а звучить на одній ноті, голос; за другими чується скоромовка, схожа на стрекіт швацької машинки; через треті — різкий, високий, що загвинчується у вухо, голос. Це про такі голоси говорив Лєсков, що їх потім хоч лопатою з вуха вигрібай.

У розмовному вжитку навіть з'явилися такі поняття: учительський голос, гово­рити по-учительськи. І всі розуміють це так: учительський голос — це голос рівний, монотонний, а говорити, як учитель, означає говорити розважливо, повчально. Чому з педагогічного арсеналу деяких учителів списано як застаріле таке бойове знаряддя, як громадянський пафос, як наснага, як гнів та обурення, як сміх і смуток, як жарт і сарказм, як іронія та усмішка?

(Езерский С. Н. Призвание. — М.: Знание, 1968. — С. 21.)

Дидактичні завдання

  1. На які проблеми голосу педагога звертає увагу автор ?
  2. Над якими характеристиками вчительського голосу автор іронізує?
  3. Чи доводилося вам зустрічати вчителів з такими головами?Як впливають такі голоси на учнів?
  4. Яку вимогу до голосу ставить автор? Чи погоджуєтесь ви з його думками?

Завдання для групи №4

Ш. О. Амонашвілі приділяє виняткову увагу технічним особливостям свого голосу. Чому? Про це йдеться в наступній ситуації.

Якими будуть мої перші слова, звернені до дітей? Ці слова знайдені мною дуже давно: «Добрий день, діти!» У нас у підготовчому класі буде 170 навчальних днів, і стільки ж разів, заходячи вранці до класу, я буду промовляти: «Добрий день, діти!»

Зрештою, річ не в самих словах, а в тому, яким голосом я промовлю їх, яким буде вираз мого обличчя. Мій голос, певна річ, має бути добрим, приязним. Вираз обличчя повинен відповідати моєму тонові. Неначе все зрозуміло, але я не певен, що на практиці у мене виходить саме так. Часто я заишався невдоволеним, як вимовляю своє привітання: воно звучало то суворо, по-діловому, то надто піднесено, святково, а іноді (боюся зізнатися) – безтурботно. А можливо, не варто ламати голову, думаючи про якусь невловиму тональність вимови звичайних слів привітання? Можливо, немає тут жодної педагогічної проблеми? Хіба дітям так важливо, як я щодня буду їх промовляти? Був же в мене такий випадок. На мій відкритий урок прийшли 15 учителів. Я почав урок цим привітанням і радісно усвідомив, що мені вдалося промовити його в тій особливій тональності. Післяуроку я підходив до кожного з присутніх і запитував: «Ви, мабуть, звернули увагу, як я промовив «Добрий день, діти!»? Що ви скажети?» І вони нічого не змогли мені сказати, навіть не змогли точно згадати, з якими словами я звернувя до дітей. «Привітанняяк привітання, - говорили вони з подивом, - що тут особливого?..» Як, дивувався я, особлива тональність привітання – приваблива, добра, що стимулює бадьорість духу, радість навчання, щастя спілкування – не гідна того, щоб її розглядали як засіб виховання любові і довіри людини до людини, надії на людину? Скажіть людині «Добрий день» тоном поблажливим чи тоном, який виражає радість зустрічі, і ви побачите, як одне й те саме слово, вимовлене по-різному, буде змінювати ставлення до вас людей!

Як вимовити привітання — «Добрий день, діти!» — це серйозна педагогічна проблема, а для мене особисто в цей момент важливіше оволодіти потрібним сплавом його звучання і міміки. Бо моя заповідь проголошує:

Якщо я прагну виявити свою справжню любов до дітей, то маю робити це якнайкраще.

монашвили Ш. А. Здравствуйте, дети!— М.: Просвещение, 1988. — С. 16—17.)

Дидактичні завдання

  1. Чому ПІ. О. Амонашвілі старанно відпрацьовує звучання привітальних слів «Добрий день, діти!»?Які педагогічні задачі прагне він розв'язати в тра­диційній, щоденно повторюваній ситуації привітання з класом?
  2. Знайдіть у тексті фрази, які свідчать про увагу педагога до інтонаційної виразності слів, звернених до учнів, про пошук тембральної забарвленості привітання.
  3. Що ви можете сказати про внутрішній стан Ш. О. Амонашвілі в ситуації привітання з класом? Чи поєднані внутрішнє самопочуття і зовнішня тех­ніка вчителя ? Які ще елементи зовнішньої техніки, крім інтонації і тембру голосу, відпрацьовує педагог?

Завдання для групи №5

На вас чекає знайомство з учителем. Колоритну постать учителя історії Клячина зобразив письменник К. Паустовський у повісті «Далекі роки».

Худий, у розстебнутому сюртуці, завжди неголений, з великим кадиком, із при­мруженими очима, які нічого не бачать, Клячин говорив хрипло, різко, уривками фраз. Він кидав слова, як грудки глини. Він ліпив ними живі статуї Дантона, Бабефа, Марата, Бонапарта, Луї-Філіппа, Гамбетта.

Обурення клекотало в нього в горлі, коли він говорив про дев'яте термідора чи про зрадництво Тьєра...

Клячин був знавцем Французької революції. Існування цього вчителя в тодішній гімназії залишалося для нас загадкою. Іноді його мова підносилася до такого пафосу, начебто він говорив не в класі, а з трибуни Конвенту.

Він виглядав живим анахронізмом і разом з тим найпередовішою людиною з на­ших учителів...

Зрідка Клячин утомлювався. Тоді він розповідав нам про Париж часів революції — про його вулиці й будинки, про те, які горіли тоді на площах ліхтарі, як одягалися жінки, які пісні співав народ, який вигляд мали газети.

Багатьом з нас після уроків Клячина хотілося перенестися на сторіччя назад, щоб бути свідками великих подій, про які він нам розповідав.

(ПаустовскийК. Собр. соч.:В6т. — М.:Гослитиздат, 1958. — Т.З. — С. 250—251.)
Дидактичні завдання

  1. Як характеризує автор особливості мовлення вчителя, зокрема його дикцію ?
  2. Як ви вважаєте, що в мовленні вчителя сприяло великому впливові на учнів ? У чому цей вплив?
  3. У чому суперечливість особистості вчителя Клячина ? Чому, на вашу думку, він, учитель далеко не сучасної історії, став для учнів найпередовішим учи­телем?

ІІ етап «Тренування зовнішньої техніки»

Слово ведучого:

* * *

На перший погляд може здаватися, що невербальні засоби спілкування не настільки важливі, як словесні. Але дослідження вчених свідчать про інше. Альберт Мейєрабіан встановив, що передача інформації відбувається через вербальні засоби на 7 відсотків, через звукові засоби (зокрема тон голосу, інтонацію звуку) — на 38 відсотків, через невербальні засоби — на 55 відсотків. Професор Бердвіссл здійснив аналогічні дослідження і виявив, що словесне спілкування в бесіді становить менше ніж 35 відсотків, а 65 відсотків інформації передається за допомогою невербальних засобів. Пиз А. Язик телодвижений: Пер. с англ. — Н. Новгород: Ай-Кью, 1994. — С. 13.)

** *

Особливо важливе значення у формуванні наших уявлень про іншу людину має хода. Вчені провели експеримент: відзняли на відеокамеру перехожих на вулиці, а потім попросили злодіїв-рецидивістів обрати серед них тих, на кого б вони напали, більшість опитаних одностайно вказала на одних і тих самих осіб. Вирішальну роль відіграла хода. До списку потенційних жертв не потрапили ті, в кого відчувався внутрішній стрижень, тіло не вихиляє, пружна, стрімка й енергійна хода.

Дослідження показали, якщо обличчя лектора нерухоме або невидиме, губиться 10—15 відсотків інформації.

(Психология и зтика делового общения. — М.: Культура и спорт, ЮШИТИ, 1997. — С.- 81, 103.)

* * *

Про Собінова розповідали, що в день своїх виступів він нічого не їв після дванадцятої години дня, щоб краще й легше звучав голос... А от Енріко Карузо за півгодини до оперних вистав з'їдав порося, твердячи, що інакше не зможе співати.

Вправа №5 «Тренування пантомімічної виразності»

Учасникам тренінгу пропонується донести до слухачів невербальними засобами головну ідею розповіді «Різдвяні свята», збудити у слухачів певні думки і почуття.

Вправа № 6 «Посилення емоційно-естетичного впливу»

Ознайомитися з вимогами до зовнішнього вигляду педагога за книжкою Б. Буяльського «Поезія усного слова». Розробити на підставі цих вимог програму вдосконалення власного зовнішнього вигляду (ходи, постави, поз, жестів).

Б. А. Буяльський

ПОЕЗІЯ УСНОГО СЛОВА

Зовнішність читця

Манери вчителя, промовця, читця, його одяг, зачіска, поза, міміка, жест — ніщо не випадає з уваги слухачів, глядачів, а особливо таких, як діти. Крім того, зовнішність виконавця впливає і на його власний психічний стан. Відомо, що невдоволення своїм убранням (як і відчуття, що немовби заважають власні руки) нерідко пригнічує не лише початківців.

Недбале ставлення виконавця до своєї зовнішності, як і надмірна увага до неї, — неприпустимі. Підтягнутість та акуратність у поєднанні з невимушеністю, елегантність і простота, відсутність надмірностей — такі найзагальніші вимоги до зовнішності вчи­теля; вони диктуються самою природою його професії. А крім того, йдеться про вимоги, які вчитель ставитиме дітям.

Поза

У позі, як і в усьому, найголовніше — відсутність позерства й манірності, стри­маність, невимушеність, простота. Естетика пози не терпить поганих звичок, як-от: погойдування спереду назад чи з боку на бік, переминання з ноги на ногу або звички триматися за спинку стільця чи за кафедру, а тим більше спиратися на неї грудьми. Крім того, такі звички часто становлять серйозну, хоча, може, й непомітну для вико­навця, перешкоду в процесі творення звука. Нормальна поза підтримує в читця по­чуття впевненості в собі. Ось чому слід серйозно поставитись і до цієї «дрібниці» й прищепити собі описану далі узвичаєну манеру стояти..

Ноги не зведені докупи. Відстань між ступнями: 12—15 см між п'ятами; 15—20 см — між носками. Одна нога трохи висунута вперед. Опертя на одну ногу трохи більше, ніж на другу. Коліна пружні й еластичні. У руках і плечах не повинно відчуватися на­пруження. Руки не притискаються до грудей (крім тих окремих випадків, коли цього вимагає жестикуляція). Груди вільно й не надмірно виставлені вперед. Живіт підтяг­нутий, але не настільки, щоб сковувати дихання. Така робоча поза читця. Навчіться прибирати цю позу.

Поза вчителя від пози читця може відрізнятися тим, що на лівій руці вчителя ле­жить розкрита книжка, навіть тоді, коли вчитель читає напам'ять. Без книжки поза вчителя в процесі читання набуває дещо естрадного вигляду...

Манери

Манери, тобто зовнішні форми поведінки, підпорядковуються головній меті: сприяти створенню дружньої атмосфери щирого і ділового контакту з аудиторією.

Декламаторові доводиться невтомно контролювати себе й не допускати метуш­ливості в рухах, не приводити в порядок свій туалет під час виступу на очах у слухачів (про це слід потурбуватися завчасно), не потирати рук, не відкашлюватися тощо.

Треба навчитися цілеспрямовано користуватися поглядом, не ховати очей від слу­хачів. Щоправда, тут декламатор великою мірою зв'язаний текстом...

На відміну від естрадного читця, у вчителя постійна аудиторія — учні. Тому деякі вчителі звикають до неї настільки, що починають нехтувати цими найелементарні­шими вимогами. Поступово вся робота вчителя (зокрема і його декламація) обростає

власними недоробками та недоліками. І тоді ефект від його роботи і дієвість естетично впливу літератури на учнів помітно знижується або й зовсім зникає...

Підсумуємо

На що саме треба звертати увагу, стежачи за зовнішнім виглядом виконавця?

Поза. Природна? Чи не сутула? Чи не скована? Правильно поставлені ноги? Як має руки? (Якщо читає напам'ять). Як тримає книжку? (Якщо читає з книжки).

Манери. Вираз обличчя перед читанням. Чи почуває себе невимушено? Почуває себе впевнено? Уміє дивитися на глядачів? Не ховає очей? Чи не відчужений у нього огляд?

Жести. Наскільки цілеспрямовані вони? Наскільки невимушені? Чи не занадто багато? Обдумані вони? Доречні?..

(Буяльський Б. А. Поезія усного слова. — К.: Рад. шк., 1969. — С. 7—16.)

Дидактичні завдання

  1. Як можна коротко схарактеризувати головні принципи, які автор кладе в основу всієї системи вимог до зовнішності вчителя ?
  2. Знайдіть у тексті ті недоліки одягу, пози, манер, міміки, жестів учителя, що перешкоджають встановленню оптимальної взаємодії зі слухачами, підтриманню ним упевненості в собі, знижують ефективність його публіч­ної діяльності.
  3. Розробіть на основі тексту систему вправ для розвитку в собі оптимальної зовнішньої виразності під час публічної педагогічної розповіді.

Вправа №7 «Розвиток дихання та голосотворення»

Вимовляння скоромовки:

«33 Орисі». Після вимовляння скоромовки «Яку лісі, на узліссі, стоять 33 Орисі» — зробити глибокий вдих і на видиху рахувати: «раз Орися, дві Орисі, три Орисі, чотири Орисі...» — до повного видиху.

Останнє число — показник розподілу і ємкості дихання.

Якщо учасник тренінгу легко, не напружуючись, не поспішаючи, вимовляє зазначену фор­мулу на одному видиху лише до 10 разів — розподіл і ємкість дихання незадовільні; 11—16 — задовільні; 17—22 — показники висок

На правах реклами

Ваш пошук роботи
починається тут.

Допоможи адміністратору
Система Orphus
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Ми в Facebook
Реклама
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 714
Наші фотографії
Статистика
Архів записів
Copyright McWest © 2018Використовуються технології uCoz